Vickers Wellington Mk.IA/C. 1/72 AIRFIX 08019

Довжина моделі — 273 мм. Розмах крил — 366 мм. Британські бомбардувальні сили на початку Другої світової війни складаються з 300 літаків і складаються з легких і середніх бомбардувальних ескадрилів. Найслушнішим середнім бомбоварцем дня був двомоторний Vickers Wellington, який вперше полетів 1936 року та надійшов на озброєння ВВС США з ескадрильєю No99 у Мілденхоллі в жовтні 1938 року. Виробничий літак мав мало схожості з прототипом літака та, порівнюючи із сучасним середнім бомбувальниками, які вже перебувають на озброєнні, Велінгтон, здавалося, були набагато більш просунуті в дизайні та літаку, якого боїться будь-який потенційний ворог. Його гладкий дизайн моноплана та важке пивне озброєння зробили новий Велінгтон одним із найдосконаліших і спроможних середніх бомбувальників у світі. Можливо, найбільш істотною особливістю проекту Велінгтона було прийняття методу геодезичного будівництва, який був розроблений відомим британським інженером і винахідником Барнсом Воллісом. W-подібні балки з дюралюмінію використовувалися для формування металевої конструкції з решітчастою конструкцією, до якої прикручуються дерев'яні планки, що дало змогу прикріпити зовнішню оболонку з легованої тканини літака. Здобутий унаслідок фюзеляж був порівняно легкий за вагою, але мав велику міцність, і, хоча цей метод будівництва створював проблеми для компаній, що виробляють бомбувальники Велінгтона, міцність конструкції була б вирішальною, коли літак був кинутий у бій. Здатні протистояти чималому бойовому урону, численним ВВС-Велінгтонам вдалося повернути свої команди додому, коли інші бомбувальники не змогли б це зробити.